Перед тим як розпочати цю тему, я надихнувся розповіддю Сергія 85700 , я з ним ще тиждень тому спілкувався телефоном. Сергій вибач не зателефонував, але не зміг тобі допомогти з житлом на Дніпропетровщині.
Нам з сім'єю вдалося трохи бистріше вибратися в безпечне місце, але теж натерпілися.І був момент коли мені дуже стало страшно, но це згодом.
24 прокинулися від дуже сильного вибуху, який пролунав в 1.5 км від будинку, так як він стоїть вздовж окружній то від вибуху будинок гойднуло, а потім було ще вибухів з 30 меньшої потужності. Єдине що було зібране це документи( при цьому син зміг забути дома свій паспорт) і ми забравши ще куму з сином виїхали на інший кінець міста де було тихо.
В будинку на Баварії(це район Харкова) у друзів нас зібралося 15 дітей та дорослих і що б дуже не займати місце вирішили з дружиною повернутися.
Двір будинку вже був порожній, зажди там було повно машин. І було чути як на окружній точиться бій , а це 900 метрів від нас і ми ще за ним спостерігали. Дома зібрали всі продукти тривалого зберігання в сумку, та поїхали на ринок купили хліба та відвезли дітям і повернулися додому. А забув між поїздками на Баварії встиг попасти в історію, де зустрів в км 10 від міста колону осетинських окупантів, ледь ноги уніс.
Ніч була тиха , тільки під домом гуркотів всю ніч двигун танка.
25.02 це було щось, но слава Богу ми швидко уїхали.
Зранку купили продукти провідали дітей та повернулись додому, сіли обідати і о пів третьої почався на полі перед домом танковий бій. Це було щось , я знаю що таке вибух і якось нормально на нього реагую, но постріл з танкової гармати, це капець. Пострілів пролунало зо десятка два і ми схопивши сумки які заздалегідь приготували, собаку , кішку і двох хом'яків, да їх ми не кинули, поїхали до дітей. Рішення було одне їхати до тітки дружини в м. Люботин під Харковом. Забрали сина, дочка відмовилась їхати і онуками залишилась в місті, так минуло три або чотири дні поки на баварію не скинули фаб-500 і тоді всі родичі поїхали далі Україною, дочку мені завезли а самі поїхали далі.
В місті де ми були було тихо, десь далеко щось було інколи чутно, але місто жило своїм життям.
І ось настав день Ч, ми з дружиною та невісткою поїхали в АТБ, стояли в черзі і в цей момент в той район де були наші діти прилетів касетний заряд від Урагану. Ось тоді мені стало страшно в мене руки тряслися коли я набирав дочку, вона не взяла трубку, набираю сина та ж історія і з другої спроби дочка підняла слухалку. Хотілося ридати, тіло все трясеться , жінка мов стіна біла. ЖИВІ. Долетіли до дома, заряди взорвалися в 50-100 метрах від дома, на вагаючись зібрали речі забрали невістку з двома дітьми поїхали до друзів в іншу область. Тітку ніяк не вмовили поїхати. Зараз ми в безпеці, но всі знають що це відносно. З нами в селі багато біженців з Волновахи та району, Харкова. Що далі? Сидіти я точно не буду. Такі ось справи.
